апостроф
Військова міць Китаю
та її геополітична проекція

стаття підготовлена українським дипломатом, головою Наглядової Ради Міжнародного центру перспективних досліджень Віктором Маштабеєм, спеціально для "Апострофа"
Політична влада бере початок із цівки рушниці
Мао Цзедун, 1927 рік
Наведена цитата свідчить про достатньо комуністичне минуле Китаю, його міцний зв'язок між політикою та армією. Однак, чимало відповідних запитань виникає також стосовно його сьогодення. Відповіді на них мають турбувати провідних світових гравців, насамперед, США та Європу. Однак, висловлювання експертів з даного приводу доволі промовисті: "Захід, схоже, не має жодної уяви, що чекатиме на нього у разі подальшого зростання Китаю", "Європа…залишається "безкінечним семінаром" стосовно самої себе, не помічаючи падіння її відповідності щодо решти світу".

За таких оцінок проблема світової безпеки залишається доволі відкритою щодо подальшого осмислення.

Зазвичай аналіз військової потужності тієї чи іншої країни робиться у суто військово-безпековому вимірі. Але за певних обставин він доповнюється політико-ідеологічною складовою. Здебільшого ці обставини обумовлені рівнем зовнішньої проекції військової потужності держави, наприклад, у регіональному, чи глобальному вимірах. Час же їх активізації - станом світової економіки та геополітичним становищем.

Випадок сучасного Китаю рясніє саме такими обставинами.

З точки зору світової безпеки зростання військової міці Китаю становить неабиякий інтерес
Декілька минулих десятиліть світ був свідком "азійського дива", вражаючої економічної динаміки Китаю, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу та Сінгапуру. Зіркою першої величини був і залишається Китай. Однак, біржовий колапс початку 2016 року, а також більш достовірні оцінки подальшого гальмівного зростання ВВП Китаю дещо зіпсували звичну картину. За даними Світового Банку, у 2016 році зростання китайської економіки становило не більше 1.2%. Відповідний показник 2017 року також був нижчим за середній попереднього десятиріччя. Аналогічна тенденція спостерігалася і 2018-го року.

Найбільш категоричні експерти по Південно-Східній Азії (ПСА) заговорили про кінець економічного дива й зміщення акценту регіональної динаміки у військово-безпекову площину.

З точки зору світової безпеки означена зміна становить відчутний інтерес.

Причин для цього більше, ніж достатньо – Північна Корея з її ядерними зазіханнями, територіальні неузгодженості Японії з Росією та Китаєм, конфлікт інтересів останнього із сусідами по Південно-Китайському морю, питання Тібетського кордону Індії та Китаю. Більш того, військова міць, поряд з економікою та науково-технічним потенціалом, є найважливішою характеристикою провідних світових гравців. Можливо саме тому за кардинальністю військова реформа у Китаї випереджає економічну.

Наведені причини об'єктивно спонукають зосередити увагу на якісних характеристиках реструктуризації та модернізації військового потенціалу Китаю, регіонального лідера ПСА. Не в останню чергу саме йому завдячуємо зміною акценту регіонального розвитку, про який ішлося вище.
Реформа армії
Сі Цзіньпін закликав реформувати та посилити Народно-визвольну армію
Певною мірою зазначені зміни пов'язані із особистостями очільників Китаю останніх десятиліть. Якщо Денсяопін переважно опікувався ринковими перетвореннями та відкриттям економіки країни світу, то Сі Дзінпін, поряд з економікою, зосередився на концентрації військової складової влади Компартії Китаю. Розпочата у 2012 році реформа Народно-Визвольної Армії (НВА) у якості головної мети передбачала її перебудову з радянського штибу на сучасний, а також перетворення у найвпливовіший засіб реалізації партійної політики щодо піднесення країни. Після 19-го з'їзду КПК (18–24 жовтня 2017 р.) остання керується відповідними "думками" Сі Дзінпіна, закладеними до партійного Статуту. У цьому сенсі армія стає силовим засобом реалізації "китайської мрії" стосовно відновлення місця Піднебесної у світі. Ідеться про 2050 рік і статус Китаю як світового лідера.

Якщо 2012 рік є відліковою точкою початку військової реформи, то її засади, схоже, закладалися набагато раніше. Наведу один приклад.

П'ятнадцять років тому, знайомлячись із будівництвом ОАЕ штучних островів (на початку здійснюваним робітниками з Афганістану, Пакистану, Індії та інших прилеглих арабських країн під керівництвом британських фахівців), я був вражений кількістю китайців, що заполонили усі будівельні майданчики. Відповіддю на моє запитання стосовно змін у національному складі працівників було пояснення стосовно вигідних поставок дешевої сталевої арматури з Китаю та невимогливості китайців щодо рівня заробітної платні.
КНР близька закінчення будівництва військових об'єктів на штучних островах
Однак, остаточну відповідь я отримав декілька років тому, коли Китай почав будівництво штучних островів у Південно-Китайському морі. Досвід стосовно цього був набутий у ОАЕ. Проте, облаштування їх під військові об'єкти різного призначення є суто китайською специфікою.

Засади сучасної політики Китаю стосовно сусідів по згаданому морю та регіону, замислені ще на початку 2000-х років, нарешті отримали військовий потенціал щодо практичної їх реалізації і подальшого розвитку. Зокрема, воєнний бюджет Китаю 2020 року становитиме 260 млрд доларів, що понад удвоє більше, порівняно із 123 млрд 2010 року. Даний показник учетверо перевищить аналогічний бюджет Великої Британії, і буде більшим, ніж у країн Західної Європи. Поточні відповідні витрати Китаю складають 13% світових порівняно із 5.8% у 2008 році.

Симптоматичним є також те, що військові витрати здійснюються темпом, який перевищує зростання усієї економіки Китаю. У 2018 році він становив 8.1% проти "офіційних" 6.5% зростання ВВП. За цієї умови військові витрати Китаю уже 2017 року сягали 228 млрд доларів і становили чверть від аналогічних витрат США.

Воєнна реформа в Китаї - це не лише кінець використання технологій СРСР 50-х років минулого сторіччя. Насамперед, це зміна пріоритетів та географії використання збройних сил країни із кардинальною зміною їх структури, системи управління, чисельності та рівня підготовки особового складу.
За оцінками Stockholm International Peace Research Institute реальні військові витрати Китаю є на 55% вищими за офіційні
Суттєво посилено партійний контроль армії через Центральну військову комісію, яку очолив Сі Дзінпін разом із своїми прихильниками (перед тим мінімум 5 з 11 членів цієї Комісії були звільнені за обвинуваченнями в корупції та зловживанні службовим становищем). Саму Комісію реорганізовано у 15 функціональних департаментів, офісів та комісій. Зокрема, створені нові командні підрозділи – Зведений штаб, безпосередньо підпорядкований Центральній військовій комісії, Командний центр спільних операцій, Офіс закордонних операцій, Служба зведеної логістичної підтримки.

Замість 7 військових округів створено 5 регіональних командувань (наземні війська з новим власним командуванням, морський флот, авіація, ракетні війська а також сили стратегічної підтримки), що координують всі види операцій у зоні своєї відповідальності. Засновані наприкінці 2015 року Сили стратегічної підтримки орієнтовані на управління кібер- та електронними військовими операціями, а також космічними місіями.

Під час модернізації основні акценти зроблено на мобільних здібностях піхоти та об'єднань різних підрозділів військових сил, розвитку упереджувального командного контролю, відповідного зв'язку, комп»ютерізації та використанні розвідувального обладнання із здатністю обміну даними у реальному часі. Модернізація флоту передбачає також ведення операцій у "дальніх" морях.

Ера концентрації на суходільній складовій за рахунок морської та авіаційної компонент армії відійшла у минуле. Останні дві набули вирішальної пріоритетності. У зону військових пріоритетів Китаю залучено космічний простір. Якщо раніше ішлося про оборону власної території, охорону прикордонних зон, то зараз ідеться також про ведення зовнішніх операцій, розвиток їх мобільних складових, спорудження воєнних баз на територіях інших країн.

За останні п'ять років відповідно сегментовані програми розвитку новітніх видів озброєнь. Під час параду на честь 90-ї річниці Народно-Визвольної Армії Китаю (НВА) (серпень 2017 р.) продемонстровано найпередовішу військову техніку, 40% якої було новою.
За закликом Сі Дзінпіна інноваційно зорієнтований весь воєнно-промисловий потенціал країни. До нього залучені останні досягнення науки та техніки.

На сьогодні Китай є однією з провідних країн світу у аерокосмічних технологіях, інженерній механіці, матеріалознавстві та космічній науці. Його озброєння є висококонкурентним порівняно з продукцією західних та російських виробників. Китай є третім світовим експортером озброєнь із 6% відповідного ринку, випереджаючи за цим показником Францію, Німеччину та Велику БританіюДеякі види озброєнь - протикорабельні ракети, відповідна артилерія, засоби протиповітряної оборони наземного базування - схоже, випереджають аналоги виробництва США. Так чи інакше, США уже є у стані боротьби з Китаєм за технологічну перевагу.

Сучасне військове оснащення армії дозволило Китаю майже удвічі скоротити чисельність її складу - до 2.2 млн. чоловік, порівняно із більше ніж 4-ма млн. у 1989 році. На 2020 рік ця чисельність має становити 2 млн.чол. Одночасно посилено увагу до якості кадрової складової армії. Окрім волонтерів, ідеться про залучення до військової служби представників усіх верств китайського суспільств, насамперед, з високим рівнем освіти та проживаючих у містах.
Деяку деталізацію пріоритетів Китаю у модернізації її армії дає перелік "табу" підготовлений Міністерством оборони для дипломатів, залучених до участі у американо-китайському саміті у вересні 2015 року:
1
Ніякої угоди з кібербезпеки
2
Ніякого обговорення щодо активності НВА Китаю у космосі, заборони антисупутникових програм чи стосовно космічних озброєнь
3
Відмова у доступі до чутливих можливостей НВА Китаю; одночасно пошук можливостей щодо збільшення обмінів військовими для розуміння
4
Ніяких обмежень, що можуть зменшити приховані придбання Китаєм американських військових технологій
5
Ніяких обговорень стосовно обмежень розбудови НВА військових можливостей у зв'язку із Тайванем
6
Ніяких обмежень стосовно намивних робіт та споруд військового призначення у Південно-Китайському морі
Наведений перелік "табу" певною мірою збігається з порядком денним минулорічнихконсультаційДержсекретаря США з питань безпеки з його китайським колегою:військові навчання у Південно-Китайському морі, проблеми Корейського півострову, розбіжності стосовно Тайваню, ініціатива Президента США стосовно Космічних сил, світова експансія НВА, технологічна загроза Китаю.

Залишаючись країною з комуністичною ідеологією, Китай традиційно декларує орієнтованість на розв'язання тих чи інших конфліктів та суперечностей шляхом мирного діалогу та дотримання win-win підходу. Однак дані заяви дедалі більше сприймаються з обґрунтованою недовірою як регіональною, так і світовою спільнотами. Причина доволі відома - військова реформа передбачає здатність НВА Китаю здійснювати інтенсивні військові операції та їх дипломатичну підтримку як у регіоні, так і на значній географічній відстані від його території.

Уведення в дію військової бази у Джібуті є наочним свідченням щодо зазначених намірів Китаю. З аналогічною метою ним вивчаються можливості Пакистану, Шрі Ланки та М'янми. Засобом зміцнення стосунків з цими країнами є поставки китайської зброї, що уже здійснюються протягом певного часу, а також привабливі інфраструктурні проекти, що реалізуються за рахунок обтяжливих для країн-реципієнтів кредитів.

Армії відводиться "допоміжна" роль у підтримці та захисті глобальних інтересів китайського бізнесу, насамперед, державних компаній, впродовж Великого шовкового шляху. Ідеться про переформатування світового торговельного порядку на кшталт "світового колеса", центральною віссю якого є Китай, а "спицями" – Європа, Сполучені Штати, а також інші країни навколо китайської периферії. До реалізації цієї мети залучені всі можливості країни – економічні, науково-технічні, а зараз, і військові.
Реакція Заходу
Свого часу засновник Сінгапуру Лі Куан Ю переконував керівництво США не зменшувати свою присутність у регіоні ПСА. Однак американські адміністрації, починаючи з Буша молодшого, послідовно ігнорували як сам заклик так і об'єктивні причини прислухатися до нього. Лі Куан Ю попереджав – з часом США схаменуться, але ситуація у регіоні буде іншою.

Сталося саме так. Втрата попереднього рівня військово-політичного та торговельно-економічного контролю (відмова від укладення підготовленої адміністрацією Обами регіональної торговельної угоди (ТРР) збільшила Китаю простір для маневру.

Однак, краще пізніше, ніж ніколи.Схоже, західний світ поволі оговтується від сплячки і переходить до протидії, знаменуючи цим втрату Китаєм попереднього "періоду стратегічних можливостей". У пошуку засобів зміцнення американської присутності у регіоні Дональда Трампа, нарешті, заговорив про важливість нової конкурентної політики стосовно Індо-Азійського (Тихоокеанського) регіону.

За законом фізики будь-якій "дії" має дорівнювати "протидія". Однак, на відміну від фізики, у геополітичній системі складові означеного рівняння не діють одночасно. Здебільшого між ними існує певний часовий люфт, тривалість якого залежить від реактивної здібності агента/агентів протидії.
Є ще одна важлива проблема цього геополітичного рівняння. Якщо з фактажем стосовно "дії" Китаю більш-менш ясно, то з даними стосовно "протидії" Заходу (через часовий люфт) спостерігається відчутний дефіцит. Наслідком зазначених обставин є політична невизначеність, яка стає реальною небезпекою.

Як пише Кевін Радд, (колишній прем'єр-міністр Австралії, а нині Президенті нституту з політики Азійського суспільства (Нью-Йорк) та Голова незалежної комісії з малтералізму), "з часу розвалу СРСР були незначні спроби (якщо взагалі були) розробити значущу стратегію щодо майбутнього Заходу. Натомість, ми знаходимо Захід – зокрема два його стовпи, ЄС та США – у стані зростаючих інтравертності, самовдоволення та благодушшя у міжнародному вимірі".
У якомусь сенсі Китай розглядає Захід, насамперед його науково-технічний ресурс, як чергову ступінь ракети-носія, що має забезпечити вихід на орбіту світового лідерства
Китай тривалий час порушує міжнародні торговельні закони та норми. За своїми наслідками дії Китаю дорівнюють спробам кардинально змінити світовий порядок. Однак, США та його союзники, підмінюючи реальну протидію політичним діалогом, десятиліттями дозволяли йому діяти так. Перебуваючи членом СОТ майже 20 років, Китай все ще зловживає своїм законодавством стосовно заснування спільних підприємств та набуття власності за участі іноземного капіталу, використовує технічні стандарти, державні субсидії, ліцензійні процедури та регулювання у якості нетарифних бар'єрів щодо торгівлі та інвестицій.

Згідно публікацій, принаймні декілька серозних військових технологій США - стелс-технологія при виробництві китайського винищувача J-31, виробництво безпілотників, а також приладів нічного бачення - частково, або у повному обсязі були Китаєм "запозичені". За деякими експертними оцінками подібні втрати США дорівнюють 5 трлн доларів.
Дещо із запізненням, США жорсткими методами намагаються покласти край цьому технологічному "запозиченню". Висуваються звинувачувальні позови щодо офіцерів НВА Китаю (у 2014 році їх було 5), оголошуються суворі вироки стосовно його шпигунів, запроваджуються контрзаходи проти китайських компаній у сфері інтелектуальної власності. Якоюсь мірою дані дії США є відповіддю на раніше задіяні Китаєм обмеження стосовно американських Google, Twitter, Netflix та Uber. Насамперед, під прискіпливим оком спецслужб США знаходиться діяльність таких високотехнологічних компаній Китаю як ZTE та Huawei. На думку Д. Сороса, домінування цих компанійу царинісвітових 5G-мереж дорівнюватиме неприпустимому ризику щодо решти світу.

Запроваджені обмеження участі китайських фахівців та студентів у наукових проектах університетів та інших дослідницьких установ США. Ідеться також про вилучення китайської комплектації з виробів військового призначення на замовлення Пентагону. Білий Дім демонструє зростаюче розуміння безпосереднього зв'язку між національною безпекою та перевагами у відповідних технологіях.

Використовуються й інші засоби протидії, наприклад, відчутні митні тарифи на поставки китайських сталі та алюмінію до США, адміністративні обмеження стосовно діяльності китайських компаній на території США. На повну силу задіяно відповідне торговельне та безпекове законодавство США.

З метою ослаблення зростаючого стратегічного впливу Китаю розбудовується також військова інфраструктура. Ідеться про військову базу на острові Манус (Lombrum Naval Base), що розбудовується Сполученими Штатами спільно із Австралією.
Дональд Туск, Лі Кецян і Жан-Клод Юнкер на саміті ЄС-Китай
Країни-члени ЄС, у свою чергу, також починають застосовувати законодавчі обмеження стосовно поглинання китайськими компаніями енергетичних, інфраструктурних та високотехнологічних активів у Європі. Залишаючись найбільшим торговельним партнером Китаю, лідери ЄС занепокоєні відповідним більш ніж 200-мільярдним дефіцитом. Біля половини європейських компаній зараз переосмислюють свої попередні плани стосовно залучення до китайських інвестиційних проектів.

Намагаючись урівноважити китайську ініціативність, Європейська Комісія на початку минулого року презентувала Євро-Азійський план щодо взаємодії (the Europe-Asia Connectivity plan). За задумом, план має становити певну альтернативу країнам азійського регіону на противагу Новому Шовковому шляху. Комісія посилила також нагляд за іноземними інвестиціями у "чутливих" секторах – насамперед, порти, інші об'єкти інфраструктури, високотехнологічні компанії.
Ідучи на поступки у питанні зменшення дефіциту торгового балансу із США та ЄС, імпортних зборів з авто тощо, Китай категорично не погоджується змінювати свої плани стосовно подолання переваг США та ЄС у царині передових технологій. Створюються нові й нові компанії в галузях чистої енергетики, біо- та космічних технологій.

Відвідавши восени 2018 року китайські високотехнологічні компанії, емісари Силіконової Долини США виявили чимало причин для хвилювань. 1.4 млрд. китайців надзвичайно конкурентоздатні, працюють по 15-16 годин за меншу винагороду, не гальмуються соціальними обмеженнями стосовно охорони навколишнього середовища, мають відчутну державну підтримку. Конкуруючи за лаври наступної Силіконової Долини, китайські провідні міста у другому кварталі 2018 року залучили 47% світового венчурного капіталу.

Дана проблема технологічного змагання доволі складна, оскільки, (беручи до уваги інтенсивні комерційні контакти між Китаєм та США, Китаєм та ЄС) повністю припинити витік технологій не видається можливим.

Однак, існують деякі внутрішньо притаманні проблеми розвитку Китаю, що "полегшують" реалізацію факторів "протидії", зокрема, географія, сепаратизм та економічна стабільність.

Якщо з географією та сепаратизмом Китай поки що порається, то з економічною стабільністю стає дедалі складніше. Значним тягарем є державний борг Китаю, що з 2008 року зріс більше ніж у три з лишнім рази (із 130 до майже 400% від ВВП). При цьому темп зростання цієї заборгованості значно (утричі) перевищує економічне зростання країни. Основною причиною проблеми є малоефективні, розтягнуті по багатьох країнах кредити, дотації та інвестиції. Тільки у період з 2000 до 2014 року Камбоджа, Камерун, Кот-ді-Вуар, Куба, Ефіопія а Зімбабве разом отримали 24.4 млрд.дол. грантів та субсидованих кредитів. За цей же період Ангола, Лаос, Пакистан, Росія, Туркменістан та Венесуелаотримали 98.2 млрд.дол.Зараз ідеться про кредит у 62 млрд доларів на розвиток Пакістано-Китайського економічного коридору - додаткове навантаження на китайську кишеню.
Як бачимо, цілеспрямовано спланована Китаєм стратегія є доволі дорогою і сягає (в економічній частині), щонайменше, 1 трлн доларів. Її військова складова коштує щорічно 10% ВВП країни. Два додаткових авіаносці, а також 5 ядерних субмарин, про спорудження яких ідеться, коштуватимуть десятки мільярдів доларів. Чимало вартуватиме також закордонна військова інфраструктура. Двадцятирічне утримання військової бази у Джібуті обійдеться майже у півмільярда доларів.
Чи достатньо наведених витрат? Навряд чи. Відповідні військові витрати США з 2000 року по сьогодні, без урахування витрат у Іраку та Афганістані, склали більше 7 трлн доларів.

Втім, міжнародні експерти відзначають й інші проблеми, безпосередньо пов'язані із Народно-Визвольною Армією Китаю (НВА), а саме:
1
надмірна самовпевненість

2
відсутність досвіду ведення сучасних бойових дій

3
відсутність надійних союзників за кордоном

4
НВА Китаю не є національною, вона - армія партії

5
брак історичного досвіду оперування на світовій арені

6
західні, російські та ізраїльські системи озброєнь все ще випереджають китайські за багатьма параметрами

Український вимір
Яке діло Україні до військової потуги Китаю?

На мою думку, - чимале. Як у безпековому, так і економічному вимірах.

За сучасних умов володіння інформаційною складовою геополітики не є розкішшю навіть на рівні підприємства. Світовий ринок, блок-чейни та світові мережі вимагають відповідної здатності. А саме – прогнозування геополітичного розвитку, його покраїнного аналізу, сценарних планів, навчання персоналу.

Час від часу українські ЗМІ інформують про ті чи інші плани українського бізнесу, або уряду стосовно співробітництва з Китаєм. Однак, станом на сьогодні Україна, нажаль, не є геополітичним гравцем і значною мірою залежна від відповідної кон'юнктури. Будь-яке ігнорування даної обставини тягне за собою обтяжливі наслідки. Розуміння трендів цієї кон'юнктури, бажано, випереджувальне, є запорукою успішного розвитку країни та зміцнення її незалежності.

Наприклад, важливо знати негативний досвід країн Африки, що відчули на собі сповна "переваги" співпраці з Китаєм. Президент Кенії з жалем констатує зростання обсягів торгівлі з Китаєм переважно на користь останнього. Експерти ж взагалі оцінюють стан співробітництва Китаю з країнами Африки як "нову форму колоніалізму". Європейська Рада з міжнародних відносин характеризує дане співробітництво як відповідну функцію зовнішньої політики Пекіна.

Зрозумівши приховані негативні наслідки деяких багатомільярдних китайських контрактів, Іран та Малайзія взагалі відмовились від їх виконання.

Незайве знати, з якою метою Китай зваблює талановиту молодь різних країн на навчання у його університетах і т.д. Навіть російські експерти фіксують небезпечні для РФ ідеологічні наслідки китайської освіти.

Китай не задовольняється "покраїнними" стосунками і чим далі перетворює їх на регіональні. Зокрема, так відбувається з країнами Середньої Азії. Результатом є "розмивання" китайським капіталом місцевої влади на користь автократів та популістів, або навіть політична кооптація еліти. Є й інші приклади: за борги Китаю Таджикистан змушений був віддати у 2011 році більше тисячі квадратних кілометрів своєї території.

Не уникла наслідків такої інвестиційної політики Китаю Центральна і Східна Європа. Інструментальним засобом її реалізації стала відома ініціатива Китаю "16+1", започаткована у 2012 році з 11 т.з. "новими" країнами-членами ЄС та 5 балканськими країнами. За оцінками Віденського інституту міжнародних економічних студій (Vienna Institute for International Economic Studies (WIIW) дана ініціатива пов'язана із значним ризиком, зокрема, накопиченням окремими країнами обтяжливих боргових зобов'язань. Інші експертні інституції вбачають зростаючий ризик для єдиного ринку ЄС.
Є також небажані для ЄС політичні наслідки. Зокрема, через залежність від китайських прямих інвестицій Греція заблокувала резолюцію ООН стосовно порушень Китаєм прав людини. Аналогічні дії стосовно резолюції ЄС із засудженням китайських територіальних претензій у Південно-Китайському морі були здійснені Угорщиною.

Як пише Марсел Флатчер, Голова розташованого в Берліні економічного інституту (DIW economic institute), "Спитайте себе, чому китайські компанії без будь-якого плацдарму у Європі бажають платити набагато більше, ніж інші конкуренти…?". Аналогічне запитання виникає також у зв'язку із висловлюванням експерта з азійської геополітики Річарда Джавада Хейдерайна щодо сучасного сюрреалістичного викривлення подій, "…коли комуністичний режим виступає у вигляді нереального настоятеля глобалізації та багатосторонньої дипломатії".

Розуміння того, що собою становить Китай сьогодні,- це лише один параметр виміру. Куди більш важливо визначитись з тим, у якому напрямку і якими засобами він готується рухатись у подальшому, хто є його спільниками на сьогодні і буде назавтра.

Наведена на початку цієї публікації цитата Мао Цзедуна стосувалася, насамперед, внутрішньополітичних питань розвитку Китаю, нова ж парадигма Сі Дзінпіна – світове панування. Питання лише у тому, чи буде воно здійснюватись за настановами Сунь-Цзи (воювати без бою), чи порушуючи їх. Так чи інакше, ознаки дії нової парадигми ми уже спостерігаємо в країнах Африки, Латинської Америки, на Близькому Сході та у Європі. Подальші застережливі факти накопичуються в процесі реалізації Нового Шовкового шляху.
Китай послідовно відпрацьовує стратегію свого розвитку років на 50 і більше. Керівництво країни все менше мислить категоріями "рутинного" промислового розвитку, переносячи увагу на сферу послуг – фінансових, інтелектуальних, медичних, побутових та інших. У цьому контексті бізнесові структури зосереджується на "блокчейн"-технологіях, штучному інтелекті, робототехніці, соціальних мережах, великих даних та інтернеті речей.

У глобальному вимірі така політика Китаю трансформується у насадження на "кредитну голку" малих країн, насамперед, впродовж Нового Шовкового шляху. Однак,розтягування кредитного портфелю по безлічі недостатньо виважених проектів та при браку відповідного досвіду уже засвідчили свої негативні наслідки і тягнуть економіку Китаю донизу.

Дана публікація є спробою якоюсь мірою відповісти на перше запитання (щодо трендів розвитку). На друге запитання (щодо його напрямків) я уже відповідав публікацією "Спорідненість душ та об'єктивна дійсність" (..).

Зміст цих публікацій у жодному разі не є закликом до обмеження співробітництва українського бізнесу з китайськими партнерами. Це лише заклик до бажаності бачити, окрім поточного зиску, можливі небажані наслідки. Досить недалекоглядна поведінка стосовно співробітництва з добре відомим нам "стратегічним партнером" Китаю уже виставила Україні свою ціну.

З огляду на зазначене, слід взяти до уваги зауваження мого сінгапурського колеги Кішора Махбубані стосовно того, чи буде Китай у статусі світового №1 таким же лагідним і чемним, як Китай у статусі №2?

Одна з можливих відповідей на наведене запитання міститься у висловлюванні китайського дисидента Аі Вейвея: Китай завжди був імперською країною … Так що міняйте лідера, чи не міняйте, - система й культура завжди залишатимуться тими ж самими". Можливо, і так, оскільки глава КНР уже сьогодні пред'являє сусіднім країнам суперечливі щодо міжнародного права територіальні претензії і демонструє військову агресію в Південно-Китайському морі.

А як щодо завтра?
дипломат, голова Наглядової Ради МЦПД

© Апостроф, 2019
apostrophe.ua
Made on
Tilda